Сьогодні у нас свято. Свято, на якому ми вшановуємо те, що є найближчим для кожного з нас, - свою рідну Батьківщину.
Кожна людина з великою любов’ю і душевним трепетом згадує те місце, де вона народилася, де промайнуло її дитинство, дитинство з дивосвітом-казкою, з материнською ласкою у затишній батьківсткій оселі. То її велике «Я», з якого починається людина, родина, батьківщина і вся наша велична й неповторна у світі Україна. Її красою захоплювались поети, художники та композитори.
Гордістю кожної оселі був вишитий рушник. Від сивої давни і до наших днів і у радості, і в горі рушник був незмінною частиною нашого добробуту. Рушники висіли скрізь - на вікнах, на образах. Без рушника не обходилася жодна подія у людському житті. По всій Україні поширений звичай перев’язувати рушниками сватів у разі згоди дівчини на одруження. А коли син вирушав у далеку дорогу, мати дарувала йому пушник, як оберіг від лиха і бажала, щоб рушником йому стелилася дорога в житті.
Хай барвисто стеляться рушники. Хай Україна-ненька, щасливою буде навіки.